На Страсну п'ятницю в Вінницькому Обласному Художньому Музеї відкрилась ювілейна виставка вінницького митця Федіра Панчука.
Було багато фото й публікацій зразу після відкриття, як завжди, а я напишу зараз, коли пристрасті вляглись, а інформаційна хвиля трохи зійшла, адже художнику під час виставки важливо, щоб інтерес підживлювався весь час.
Виставка займає весь другий поверх музею й охоплює різні періоди творчості автора. В залах вирує вихор розмаїття барв, а поєднує їх експозиція в коридорі, трохи більш стримана , тепла й щира, створена в стилі наїв, яка нагадала мені твори Марії Приймаченко, Михайла Чорного й Анрі Руссо одночасно. Виставка, як на мене, про трансформацію особистості й творчості. Про те, як художники з часом з предметників стають формалістами, хоча й не можна сказати, що більш ранні картини Панчука були реалістичними чи, тим більше, класичними.
Натюрморти й пейзажі художник бачить й відтворює так, наче дивиться на них через кольоровий калейдоскоп, вони нагадують мені чудернацькі вітражі, поєднані з деревами або квітами, й створюють піднесений сонячний настрій.
Зі слів автора я зрозуміла, що своєрідним підсумком свого мистецтва він вважає свої картини останнього періоду, що включають в собі поєднання яскравих локальних кольорів з декоративними абсолютно формалістичними знаками, які дуже нагадують мені руни. Людям, недотичним до живопису зсередини, може здаватись, що це просто - геометрія знаків, локальні відкриті фарби- типу, бери з палітри й кресли, але все якраз навпаки - дуже складно прийти до простих форм і локальних кольорів і поєднати їх грамотно й гармонійно.
Наостанок хочу сказати, що виставка абсолютно відображає, на мій погляд, особистість художника, його різнобічність ( він ще й письменник, й співає класно- я чула), його саркастичне почуття гумору, його темперамент й харизму.
Сподіваюсь, що він створить все-таки ще якійсь новий напрям в своїй творчості, адже спостерігати за його змінами дуже цікаво.
Виставка ще триває, всім раджу зайти й підзарядитись.