Як часто художники, справжні, талановиті, відходять від живопису за іншим напрямом? Питання риторичне, звісно, адже відповідь знаємо...
Наше суспільство, яке виросло в совку, або пост-совку (що й досі триває), після забутої історії нашого народу, знецінення всього українського, не навчено цінувати дійсно якісне мистецтво. Десятиріччя "шароварщини", яку нам впарювали як національну естетику, остаточно зіпсували смак більшості народу.
Художникам часто доводиться займатись чимось ще, аби вижити. Ще пощастить, якщо побічний заробіток не витіснить основне призначення...
Оце такі роздуми мала після відкриття виставки Наталія Лавренюк й Василя Рижого.
Виставка чудова, чим була дуже приємно вражена. Знала, що в Наталі чудові керамічні вироби (маю й собі кілька😻), але не знала, що то сімейне ремесло, й, тим більше, поняття не мала, що Василь - прекрасний живописець. Якраз після спілкування з ним і поринула в невеселі думки...
Дуже шкода, що він більше не має часу й бажання писати - його пленерний живопис прекрасний, професійний, смачний. Власне, як і кераміка цієї пари. Василь ліпить, Наталя розписує - в результаті маємо сучасний посуд з національним традиційним настроєм, дуже стильний й естетичний.
В решті - решт це теж виховує смак, як і якісний живопис.
Але хочеться побажати Василю не забувати про пензлі )
Виставка складається з живопису Василя, чудових декоративних картин - розписів Наталі й кераміки спільної творчості)
На відкритті був шикарний ансамбль й благодійний продаж кераміки на користь ЗСУ!
Резюмую) Виставка чудова, варта перегляду, лишилось 2 дні!
Сходіть!
Дякую ЗСУ за життя! 💛💙