Епоха, що йде... Таке загальне враження в мене було від відкриття дуже крутої виставки, присвяченої сторіччю від дня народження неймовірного художника Аркадія Сороки, який має купу регалій, воював у другу Світову, картини якого розійшлись по колекціях і музеях світу.
На жаль, я не була особисто знайома з ним, але завжди захоплювалась його творами, його віртуозним легким живописом.
Так і цього разу картини, що представлені на виставці, захоплюють оманливою легкістю й невимушеністю виконання.
Оманливою, адже за цим всім завжди стоять роки досвіду, титанічної постійної праці, вдосконалення, й, звісно ж, непересічного таланту.
Колеги казали, він працював до останнього дня - художники мають такий привілей від життя...
Я роздивлялась складні композиції, віртуозні невипадкові мазки, абсолютно імпресіоністичні, живі й повітряні, і знов трішки засумувала.
Ностальгія, яка зазвичай притаманна поколінню художників 60+, мене теж час від часу накриває...
На виставці були присутні в переважній більшості художники, що колись знали Сороку, "динозаври"), новоприбулі члени Спілки не прийшли...
Звісно, що багато не місцевих, звісно, що є й об'єктивні причини, як-от робота, хвороби, тощо, але думаю, багатьом молодим просто нецікаво й неактуально, і дарма, адже тут є, чому повчитись.
В мене весь час, як то кажуть, когнітивний дисонанс, бо з одного боку я радію, що йде в небуття "соцреалізм" з його гіршими проявами, з іншого я шкодую, що відходить школа, яку він в основі мав, й потреба в рівні майстерності для художників.
Зараз сенси переважають над якістю виконання - і то теж норм, якщо сенси вартісні й пощастить, то можна за рахунок таланту, якщо він є, творити шедеври в якійсь виграшній для себе стилістиці.
Але є й ті, кому краще б повчитись, а вони цього не розуміють...
Ця виставка, як епоха, що йде - з цього я почала.
Чи добре, що йде совкове розуміння й інтерпретація "шароварної" України? Звісно! Але має бути в митців сьогодення якісне,толкове й історично продумане нове розуміння культури, традицій, костюмів, побуту, а де йому взятись, якщо немає бажання копати глибше...
Чи має бути мистецтво новітньої України сучасним й породжувати тренди й сенси?
Звісно! Але для того треба вчитись не по ютубу)
Хоча зараз я бачу багато й молодих гарних художників, але вони просто розчиняються серед безлічі посередніх, поверхових й слабких.
Війна також диктує нам свої правила й, нескінченну на зараз, тему для творів, але й породжує свою кон'юктуру й кіч, які підхоплюють й поширюють ті, хто не здатний на щось своє ціннісне й глибоке.
На виставці художниця Ірина Попенко сказала класну фразу, яка належала Іллі Ріпину (я не помилилась, саме Ріпин), якого, до речі, теж приватизував наш нарваний сусід: "Спочатку художник пише легко й погано, потім складно й погано, потім складно й добре й тільки потім легко й добре".
Прошу пробачити, якщо не точно, так запам'ятала.
Абсолютно геніальна фраза, як і наш Ріпин, власне.
Так от, Аркадій Сорока писав легко й нереально добре!)
А всім іншим категоріям треба ходити на такі виставки, коли є таке щастя, і вчитись у класиків!
Звісно, що це особисто моя думка і мої рефлексії)
Звісно, що є багато узагальнень і спрощень)
Але погодьтесь, якщо виставка породжує багато роздумів, значить художник несе не тільки красу, а й сенси)
Отже, запрошую всіх й несамовито рекомендую сходити на виставку, доки вона ще триває!
Дякую ЗСУ за можливість жити!💙💛